Сон літньої ночі

Приснилось мені… та того не списать!

Де в світі є мова така чарівлива,

Щоб справжнєє щастя могла розказать?

Та сон був короткий. Ранесенько-рано

Вже зникла рожевая мрія моя, –

Туди полинула, де грала кохано

Злотисто-рожева світова зоря.

Поглянула я, що вже нічка зникала, –

І душу мою обгорнула печаль;

І тихо-тихесенько я промовляла:

«Сон літньої ночі! мені тебе жаль!..»

Я щастя не маю і в мріях не бачу,

Бо іншії мрії у серці ношу;

Коли я часами журюся і плачу, –

Я щастя у долі тоді не прошу.

Для інших і доля, і щастя хай буде,

Собі я бажаю не сну, а життя, –

Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,

Йому вже до щастя нема вороття!